

ОСОБИ, ЗАПРОШЕНІ НАМИ НА МІЖПОКОЛІННЄВІ МАЙСТЕР-КЛАСИ ПРОСТО НЕБА:
Марта Борковська, Ева Домбковська, Анджелін де Діос, Сильвія Гурак, Губерт Громний, Агнешка Каліновська, Чіон Кін Мен, Кшиштоф Маняк, Єжи Норковський, Марта Станіслава Саля, Ева Зажицька, Марта Згерська
27.11 – 04.12.2024
Балтійська галерея сучасного мистецтва (BGSW):
Центр творчої активності в Устці, вул. Заруського, 1а (Zaruskiego 1a)
Балтійська галерея сучасного мистецтва (BGSW):
Центр творчої активності в Устці, вул. Заруського, 1а (Zaruskiego 1a)
FILMY/DOKUMENTACJE WIDEO
Marta Borkowska
Мандруючи, побачила я кліф і попросила, щоб мене поглинув…
Марта Борковська повертається до одного зі своїх перших спогадів дитинства – до сімейного відпочинку на морі. Створюючи ситуацію на межі між реальністю та сном, вона згадує, як під час збирання черепашок уявила, нібито йдучи прямо вздовж моря вона зуміє обійти його довкола й зустрітися з батьками на тому ж місці. Віддаляючись від них, вона відчувала спокій, а момент розлуки й розгубленості став часом споглядання навколишнього пейзажу. Мисткиня розповідає про злиття з природою, балансуючи між небезпекою її суворості та одночасним знаходженням у ній розради. /Вероніка Тепліцька/
Марта Борковська – візуальна мисткиня, артедукаторка, випускниця Академії образотворчого мистецтва у Вроцлаві. Використовує різні медіа – живопис, художній текстиль, скульптуру та перформативні діяння. Предметом її творчих пошуків є психологічно заглиблений портрет людини й суспільства. Вона звертається до найпростіших інстинктів, страхів, бажань і фізичного досвіду, вважаючи, що саме вони є джерелом переважної частини людської поведінки. Аналізує та досліджує зв’язки між взаємостосунками, досвідом болю та втрати. Шукає безпеку, точки дотику між минулими й теперішніми подіями, звертаючись до спогадів. Її надихає терапевтичний аспект творчого вираження та робота з підсвідомістю, тілесність та обряди переходу. Важливу роль у її творчості відіграє жіночність, її життєдайна сила та трансформаційні здібності. Вона захоплюється й активно споглядає за природою, надихаючись її циклічністю та взаєминами з людьми. З 2021 року разом із Марцеліною Амелією є частиною мистецького колективу Grupa Łono, в якому займається громадською діяльністю та активізмом, пов’язаним із феміністичними темами. Організовує перформативні спільнотні заходи, виставки та майстер-класи.
Ева Домбковська Репортаж в’язальниці з Устки
Протягом тижня в Устці я щодня гуляла узбережжям, в’яжучи тканину з вживаної пряжі. Я не випускала спиць із рук і під час спільних ранків та вечорів з іншими учасниками й учасницями пленеру. В’язання на березі моря – заспокійлива медитація. Разом із в’язанням до готелю я забирала спокій, принесений шумом хвиль. У самому готелі в’язання допомагало мені налагоджувати стосунки, знімаючи стрес. Зайнятість рук під час в’язання замінює компульсивне прокручування стрічки новин у телефоні, концентрує увагу на оточенні та схиляє до роздумів. Зв’язану річ я «охрестила» в морі, дякуючи йому за спільно проведені дні. Я фільмувала в’язання під час: презентацій відео, історії Еви Зажицької, створення тканини Марти Борковської, презентації творчості Єжи Норковського, прогулянки з Кшиштофом Маняком, прослуховування Анджелін де Діос та Губерта Громного. /Ева Домбковська/
Ева Домбковська (вона/її) – народилася 1998 року в Ольштині. В’язальниця, художниця. Співзасновниця колективу Splendor, учасниця гуртка Dolina Niesamowitości. У 2024 році закінчила факультет живопису в Академії образотворчого мистецтва у Варшаві. Досліджує медитативні стани, в які занурюють повторювані рухи під час в’язання та в процесі малювання яєчною темперою. У своїй творчості досліджує досвід ЛГБТК+ людей, наприклад дівчачість та стосунки з вірою. Використовуючи як християнську, так і квірну символіку, вона будує інклюзивну мову значень. Організовувала індивідуальні та колективні виставки, брала участь у конкурсах (зокрема, 11 Бієнале молодого мистецтва „Rybie Oko”), групових виставках (зокрема «Забезпеч речі, які може звіяти вітер», галерея Salon Akademii), зінах (зокрема Queer Erotica Zine: Chapter 3).
Анджелін де Діос Dayúhan
Аудіо есе „Dayúhan” містить враження та рефлексії з мого мистецького досвіду участі в пленері «Білий шум» в Устці 27 листопада – 4 грудня 2024 року. Я прагнула дослідити на пленері питання про моє місце в теперішній реальності Польщі після приїзду здалеку. До есе увійшли: запис джем-сесії наживо з моїм чоловіком і колегою Губертом Громним у Центрі творчої активності в Устці; розмова, записана під час заняття з виготовлення ліхтарів для спільноти латиноамериканських мігрантів у Слупську; коротка рефлексія, навіяна шумом дощу та моря. Dayúhan перекладається як «іноземець» або «чужинець», але в тагальській мові має глибший вимір: його корінь, dáyo, є дієсловом, яке означає акт свідомої подорожі до часто важкодоступного місця з конкретною метою. /Анджелін де Діос/
Анджелін де Діос (вона/її) – філіппінська співачка та науковиця. За допомогою міждисциплінарної практики вокальної імпровізації, критичного письма та фасилітації майстер-класів вона досліджує співочий голос і його транскультурну географію праці, мистецтва, піклування та зцілення. Її роботи були представлені на таких платформах, як Віденський університет музики й виконавського мистецтва (Австрія), ArtsEverywhere Festival (Канада), SAVVY Contemporary (Німеччина), Лінанський університет (Гонконг), студія Plesungan (Індонезія), Vogue Philippines та Філіппінський павільйон на 60-й Венеціанській бієнале. Анджелін має ступінь бакалавра та магістра філософії в університеті Атенео де Маніла (Філіппіни) та Лінчепінзькому університеті (Швеція), а також ступінь PhD з географії в Національному університеті Сінгапуру. Вона є співредакторкою The Elgar Handbook on the Geographies of Creativity (Edward Elgar
Publishing, 2020) і авторкою Living Song, Living Labor, етнографічного дослідження філіппінських музикантів-мігрантів.
Сильвія Гурак Голос як море
Голос Сильвії є одним із найважливіших засобів її вираження, її екстерналізацією і записом водночас. Це свідчення дії та її знак. Саме голос робить її діяння автентичним. Слухаючи голос Сильвії, відчуваєш, що він для неї є чимось природним. Є і є, є міжчассям, є іншим виміром. Мова належить до неї й вона використовує її для діалогу з глядачами. Ця форма вираження здається необмеженою і блукає між минулим і майбутнім досліджуваного простору. Вона спокушає нас, а ми їй віримо. Ми прокладаємо з нею маршрут і не готові до миті, коли вона обриває спів, бо знайде шукану точку. Перформанс закінчується, але для учасників події акустика приміщення вже відчувається інакше, а самі вони відчувають себе частиною витвору мистецтва. Звук як енергія, хвиля, матерія – цікавий художній «матеріал». Мистецтво, яке досліджує тілесний досвід, кидає виклик чуттям, залучає глядача до дії та змінює його на фізичному та психічному рівнях. Воно дійсно може вплинути на особистість і творця, і глядача. /Анна Стелінга/
Сильвія Гурак – випускниця Академії образотворчого мистецтва в Познані з дипломом студії живопису проф. Єжи Калуцького та студії перформансу проф. Ярослава Козловського. Стипендіатка, серед іншого, програм Prohealvetia у Швейцарії, CECArtsLink у Нью-Йорку та Landeshauptstadt Kulturamt у Дюссельдорфі. Лауреатка 5-ї Бієнале молодого мистецтва „Rybie Oko”. Перформерка, вокалістка. Має в портфоліо низку виставок та концертів (зокрема в Карнегі-Холл у Нью-Йорку). Авторка найбільшого сонячного годинника у світі (urban-art) у Дюссельдорфі. Зараз активно займається концептуальним та акустичним перформансом (володіє чотириоктавним вокальним діапазоном), бере участь у міжнародному мистецькому обігу. Отримала стипендію музею Суш Фундації Гражини Кульчик. Співавторка міжнародного проєкту Common Ground у CSW Торунь, а також у Рейк’явіку та Вільнюсі. Учениця проф. Ольги Швайгер, всесвітньовідомої оперної співачки.
Губерт Громний Пора їхати / Time to leave
Малюнки були створені в той час, коли я вирішив покинути Берлін. Це запис спогадів про мій приїзд до Рейк’явіка після від’їзду з Кракова у 2016 році. Під час мого перебування в Устці спогади оживилися по-іншому, викликані близькістю моря, слідами данської та німецької присутності, як і зустріччю з громадою колумбійців, що живуть у Слупську. Хоча Устка виглядає інакше, ніж південна Польща, звідки я родом, тут я не іноземець – я тутешній. Я звідси, хоча ніколи раніше тут не бував. Це передбачає інше почуття відповідальності за спільний простір. Я хотів би, щоб досвід економічної міграції, який пережило моє покоління (разом із безпрецедентною свободою пересування), став основою для формування підходу, заснованого на солідарності та уважності до досвіду інших. Я боюся, що часто все буває інакше, що привілеї Глобальної Півночі блокують емпатію та заохочують до експлуатації Іншості. Я вважаю, що перший крок до поваги щодо того, що є відмінним, — це послухати власний досвід і поділитися ним. Ось про що це відео. /Губерт Громний/
Губерт Громний (нар. 1990) – митець, дослідник культури та куратор, який працює у сфері художніх медіа, інституційних структур та організаційної діяльності. Вибір практик зумовлений потребою простору й часу, а також вірою в агентність культури для розширення горизонту досвіду повсякденного життя – відкритості на невідоме. У 2022-2024 роках був членом SAVVY Contemporary Laboratory of Form-Ideas у Берліні. Його твори знаходяться в колекції Bunkier Sztuki в Кракові й були показані, серед іншого, у Nordic House у Рейк’явіку, La Quiñonera у Мехіко та Akademie der Künste der Welt у Кельні. Здобув ступінь магістра в нідерландському Університеті мистецтв ArtEZ, Академії образотворчих мистецтв у Кракові (графіка) та ступінь бакалавра в Ягеллонському університеті (філософія). Нещодавно він розпочав докторантський проєкт в Університеті Коперника в Торуні, спрямований на порівняння культурних трансформацій у Польщі та В’єтнамі в 1990-х роках.
Агнешка Каліновська
Bez tytułu
Агнешка Каліновська – її творчість можна схарактеризувати як мірило стану сучасного суспільства. У своїх роботах мисткиня аналізує механізми, що керують світом та індивідами, що в ньому функціонують. У центрі її інтересів знаходиться людина, підвішена разом з її емоціями в поточній геополітичній ситуації. Її твори розглядають питання, пов’язані з визначенням та забезпеченням території, а також політику, яка культивує атавістичні ритуали влади, даючи людям ілюзорне відчуття захисту. Мисткиня аналізує відсунуті на маргінес проблеми, виявляє підсвідомі страхи, а її твори часто є результатом соціального експерименту. У своїх скульптурах вона використовує, серед іншого, паперовий шнурок, солому та окоровані дикими тваринами гілки, використовуючи відому з народного мистецтва техніку плетіння. Її твори були представлені на низці індивідуальних виставок, зокрема у Центрі сучасного мистецтва Łaźnia у Гданську, Музеї сучасного мистецтва у Відні, Художньому музеї Університету штату Аризона, галереї BWA у Варшаві та на колективних виставках, зокрема: у Художньому музеї у Лодзі, Токійському музеї фотомистецтва, 12-й бієнале у Кванджу та 19-й бієнале в Сіднеї.
Марта Станіслава Саля i Чіон Кін Мен Переносний пам’ятник
Якщо морська скеля відчуває, то як тканина, яка часто служить «другою шкірою» людей, може стати «першою шкірою» для скелі? Якщо слово «пам’ятник» походить від «пам’ятний», то якою мірою ця «перша шкіра» може стати мандрівним пам’ятником, який можна носити? Переносний пам’ятник є мистецькою спробою дослідити переплетення значень тактильного і текстильного й водночас даниною поваги португальському вченому та мореплавцю Антоніу ді Абреу Фрейре з прибережного міста Муртоза. У фрагменті спонтанного інтерв’ю, яке є звуковим шаром відео, народжений у 1943 році професор згадує своє коротке перебування в Устці під час експедиції на початку 1980-х, а також коротку зустріч з Лехом Валенсою. /Марта Станіслава Саля і Чіон Кін Мен/Марта Станіслава Саля і Чіон Кін Мен Плинність мови
«Плинність мови» – хепенінг берлінського мистецького дуету з Польщі та Макао – Марти Станіслави Салі та Чіон Кін Мена, який втілює етимологічну деконструкцію та створення вигаданих мов як деколоніальний підхід до переосмислення відомої цитати французького семіолога Ролана Барта: «la langue est fasciste» («мова є фашистською»). Під час хепенінгу на Балтійському узбережжі в Устці в три етапи повстала «система письма»: спочатку за допомогою жестів і всього тіла створювалися «ідеограми»; потім на основі звуків навколишнього середовища (шум моря або спів мартинів) була винайдена вимова; врешті, знаки на базі положення та/або руху тіла трансформувалися в письмові символи. У рамках «Плинності мови» Саля та Чіон разом з іншими митцями (Анджелін де Діос, Губертом Громним та Сильвією Гурак) створили вірш спільною мовою, граючись, як група дітей, які разом вчаться говорити: Ууу шу х’а Шу Шу х’а Ссссьш х’а Ча шу ууу Що можна перекласти як: Втомлене дерево звільняється Дерево, дерево звільняється Неспинне море звільняється Море, дерево, які ж ви неспокійні. «Плинність мови» – останній у серії хепенінгів Салі та Чіона, присвячених вигаданим мовам, з осені 2024 року. Попередні акції були такими: «Перерва від роботи з бункерними мишами» з колективом Arbeitspause (вересень, Берлін), «Торкаючись язиком до слова» (листопад, Ентронкаменту, Муртоза, Лісабон) і «Переосмислення мови» з німецькою мисткинею Деборою Уде (листопад, Коїмбра). /Марта Станіслава Саля і Чіон Кін Мен/
Марта Станіслава Саля – мисткиня, яка створює картини, колажі, інсталяції, об’єкти, костюми, відео та групові проєкти. Залучена в активізм для різноманітності, міжкультурного обміну та сталого розвитку. У Кракові (2000–2015) закінчила Академію образотворчого мистецтва в майстерні проф. Лешека Місяка і технологію одягу в Комплексі шкіл проєктування одягу. Була учасницею колективу STRUPEK, співпрацювала з Цецилією Малік та різними колективами, реалізуючи проєкти з охорони природи та культурної спадщини. Від 2015 року живе в Берліні, де завдяки стипендії DAAD завершила навчання в Університеті мистецтв за напрямом «Мистецтво в контексті», створивши мультимедійний проєкт „Besser nicht mitmachen”, присвячений темі прекаріату в мистецтві. Серед її найновіших проєктів: «Û∞-Берлін: креативно-анархічна хроніка міських втеч» (2020) з курдсько-німецьким письменником Абдулкадіром Мусою, „Arbeitspause im Görli” (2021) та ініціатива зеленої меморіалізації співіснування слов’янської та єврейської культур у Хшануві (де народилася мисткиня) під назвою «Верба Естер» (від 2020). З 2021 року вона є частиною мистецького дуету з візуальним антропологом Чіон Кін Меном.
Чіон Кін Мен – візуальний антрополог, митець і письменник, котрий народився в 1987 році в колишньому португальському Макао як «іноземний громадянин». З 2013 року живе в Західній та Центральній Європі. Пише португальською, китайською, англійською, французькою та німецькою мовами. Його твори публікувалися в Макао, Німеччині, Португалії, Тайвані, Гонконзі та на Реюньйоні. З 2021 року він є частиною мистецького дуету із Мартою Станіславою Салею, берлінською мисткинею, зосереджуючись на етимологічній деконструкції та створенні вигаданих мов. Ранні фільми митця, такі як Macao Water Fountains (2007/2008) і Ou Mun Ian, Macaenses (2009), досліджували колоніальну спадщину та постколоніальну ідентичність Макао. Його досвід перекладу, візуальної антропології та роки в Берліні дозволили йому критично проаналізувати європоцентричні деколонізаторські дискурси. Його відзначена нагородами візуальне етнографічне дослідження Useless Fiction (2015, 2023) було представлене у понад 40 країнах. Під час Poznań Art Week він показав експериментальне відео L’Étymologie d’un rêve. Разом із Салею він створює автоетнографічні твори в текстилі, відео та графіці.
Кшиштоф Маняк
54°35’20.4″N
Кшиштоф Маняк – його мистецька практика базується на діяльності в пейзажі. Його твори – це найчастіше стримані, прості жести та взаємодія з природою, такі як погладжування моху, кори, снігу, лазіння по деревах, пошук відстані між двома деревами, що відповідає довжині його тіла тощо. Ці праці він створює під час блукань лісами, луками та пагорбами в Тухуві, де живе митець. Випускник факультету інтермедій в Академії образотворчого мистецтва в Кракові; від захисту докторської дисертації у 2018 році пов’язаний із кафедрою явищ інтермедійного мистецтва цього ж університету. Лауреат, серед іншого: 14-го набору конкурсу Artystyczna Podróż Hestii та 10-го видання організованого Національною галереєю мистецтв Zachęta конкурсу Spojrzenia. Його роботи можна було побачити зокрема у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві, галереї SALT Ulus в Анкарі, BWA в Катовіце, галереї Bielska BWA, BWA у Варшаві, ABC Gallery, галереї Biała в Любліні, Державній галереї мистецтва в Сопоті, Музеї сучасного мистецтва MOCAK у Кракові та в рамках Постмистецького конгресу в Соколовську.
Єжи Норковський
Після тепер / After now
Tick tock the clock is near,
the darkness creeps
and fills with fear…
Частина знімків зроблена під час перформативної прогулянки Кшиштофа Маняка з учасниками й учасницями проєкту «Білий шум – міжпоколіннєві майстер-класи».
Єжи Норковський – автор інтермедійних інсталяцій, перформер, організатор низових та позаінституційних виставок. У 2018 році здобув ступінь магістра на факультеті мистецтва UMCS у студії малювання та інтермедій Яна Грики. Зараз він під керівництвом Роберта Кусьміровського готує докторську дисертацію. У своїх творах поєднує аудіовізуальні техніки та мистецтво перформансу, розміщує свою діяльність у контексті простору, готуючи міждисциплінарні виставки та реалізації, досліджує нелогічність та абсурдність сьогодення. Цікавиться новими медіа та змінами, що відбуваються в мистецтві в контексті появи нових технологій. Через незалежні проєкти він критикує залежності, невідповідності, а також своєрідну ротаційність та повторюваність у світовому порядку. У 2016–2018 роках очолював фундацію Towot Squat. З 2024 року працює в X студії живопису при Університеті мистецтв у Познані, якою керують проф. Збігнев Ташицький та проф. Пйотр Ц. Ковальський. Він співпрацював, зокрема, зі Студією соціально ангажованого мистецтва Rewiry, галереєю Лабіринт, галереєю Biała в Любліні, Центром польської скульптури в Оронську.
Ева Зажицька
Praca tymczasowa / Temporary work
Ева Зажицька – мисткиня, що діє у сфері концептуального мистецтва, практикуючи мистецтво перформансу, включно з його особливим різновидом, так званим усним перформансом, а також малювання як запис авторських текстів, схем, карт, діаграм; створює об’єкти, відео та інсталяції. Від 1970-х років пов’язана з Вроцлавом, де з 2008 року викладає в Академії образотворчого мистецтва. Проводить заняття з процесуальних діянь та перформансу, а до 2024 року вела Відкриту студію гостьових лекцій. З 1980-х років безперервно займається перформансом. У 1973–1978 роках навчалася у Державній вищій школі образотворчого мистецтва (нині Академія образотворчого мистецтва) у Вроцлаві. Її твори мають, зокрема, Національний музей у Варшаві, галерея Wymiany Юзефа Робаковського, Художній музей у Лодзі, Музей сучасного мистецтва у Варшаві, Сучасний музей у Вроцлаві, Національна галерея мистецтв Zachęta у Варшаві, MOCAK у Кракові, Фонд Moje Archiwum Анджея Цесельського та Zachęta в Любліні. Документацію її творів можна знайти у Secondary Archive – мисткині Центрально-Східної Європи, Архіві Saga у Швейцарії та приватних колекціях.
Марта Згерська
Гирло
Marta Zgierska – візуальна мисткиня, фотографка, авторка книг. Закінчила фотографію в Лодзькій кіношколі, а також польську філологію та журналістику й соціальну комунікацію. У своїй мистецькій практиці та дослідженнях вона підіймає питання травми, лімінального досвіду та пов’язаної з ними напруги. Працює з власним тілом, предметами та простором. Досліджує тему дистанціювання, шукаючи спосіб описати альтернативну чутливість у контексті надмірної стимуляції та наростального виснаження суспільства. Її дебютна серія „Post” отримала престижну премію HSBC у Парижі. Номінована на премію Foam Paul Huf Award та стипендію DZ BANK Art Collection. У 2019 році вона отримала звання мисткині року на міжнародному фестивалі фотографії DongGang у Південній Кореї. Вона брала участь в IT:U and Ars Electronica Founding Lab у Лінці. У 2023 році її книга „Garden” була номінована та нагороджена на конкурсі Prix Bob Calle, завдяки чому була показана, серед іншого, в Центрі Помпіду в Парижі.
Projekt Sfinansowany przez Unię Europejską NextGenerationEU.
Dofinansowanie z UE: 74 486,00 zł
Organizator: Bałtycka Galeria Sztuki Współczesnej w Słupsku
Matronat: NN6T
Patronat honorowy: Mieczysław Struk Marszałek Województwa Pomorskiegoy

